МАЙНО СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ ТА УМОВИ ЙОГО ПРОДАЖУ

Одним з актуальних питань, що постають на сьогоднішній день у практичній діяльності нотаріуса, є питання правомірності відчуження споживчими товариствами належного їм майна.
Як мені вбачається, суть проблематики цього питання становлять три фактори:
1) визначення власника майна споживчого товариства під час продажу такого майна;
2) власне сама можливість або неможливість відчуження майна споживчого товариства;
3) легітимна процедура проведення продажу майна споживчого товариства (далі — СТ).
Спробуємо поступово розкрити кожен з них.
І. Право громадян нашої держави на об’єднання закріплено та гарантовано ст. 36 Конституції України.
Відносини громадян у сфері об’єднання в підприємства і організації споживчої кооперації урегульовано головним чином Законом України від 10.04.1992 № 2265-XII «Про споживчу кооперацію», Законом України від 10.07.2003 № 1087-IV «Про кооперацію», Законом СРСР від 26.05.1988 № 8998-11 «Про кооперацію в СРСР», постановами Ради Центральної спілки споживчих товариств України (далі — Укоопспілки).
Так, Закон України «Про споживчу кооперацію» у ст. 5 установив, що споживче товариство — самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.
Тобто, насамперед, споживче товариство являє собою об’єднання громадян, які вирішили діяти спільно, щоб результат їх діяльності поліпшував їхнє економічне і соціальне становище. Таким чином, головним завданням СТ як організаційного утворення зацікавлених громадян і метою його господарської діяльності має бути саме реалізація і захист економічних і соціальних інтересів громадян — своїх учасників, у тому числі при відчуженні майна СТ.
Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. Відповідно до ч. 1 ст. 7 вказаного Закону статут СТ приймають загальні збори членів споживчого товариства. У статуті такого товариства визначаються: порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов’язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживче товариство визнається юридичною особою, вважається створеним і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.
Як юридична особа з моменту державної реєстрації СТ набуває цивільної правоздатності як здатності мати такі ж цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України)), та цивільної дієздатності як здатності діями свої органів, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України), або у випадках, встановлених законом, через своїх учасників (ч. 2 ст. 92 ЦК України), набувати для себе цивільних прав і самостійно здійснювати їх, створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Саме наявністю в СТ як юридичної особи самостійної цивільно-правової відповідальності обумовлена ще одна з його невід’ємних ознак як юридичної особи, а саме наявність відокремленого майна. Це означає, що майно СТ як юридичної особи повинно бути відокремлене від майна його членів, від майна держави і від майна інших суб’єктів цивільних відносин, адже як юридична особа, тобто повноправний суб’єкт цивільних відносин, СТ відповідає за своїми зобов’язаннями лише належним йому на праві власності майном. Члени споживчого товариства відповідають за зобов’язаннями споживчого товариства лише в межах внесеного ними обов’язкового пайового внеску, якщо інше не передбачено статутом (ч. 6 ст. 6 Закону України «Про споживчу кооперацію»).
Належність споживчому товариству майна на праві власності підтверджується, зокрема, й положеннями частин 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію», в яких зазначено, що:
власністю споживчих товариств є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належать їм і необхідні для здійснення статутних завдань. Споживчим товариствам та їх спілкам можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей їх діяльності (ч. 2 ст. 9);
власність споживчих товариств
утворюється із внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством (ч. 3 ст. 9).
Разом з тим, решта норм цієї статті викладена таким чином, що їх осмислення дозволяє дійти протилежного висновку і говорити про існування спільної часткової (або в розумінні вказаного Закону колективної) власності членів споживчого товариства на його майно.
Так, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» встановлено, що: власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів, і, нарешті, положенням ч. 6 ст. 9 остаточно закріплено, що суб’єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.
Таким чином, законодавцем встановлено дуальний, або подвійний статус майна СТ, що одночасно є приватною власністю самого товариства і спільною частковою власністю членів вказаного товариства.
Центральна спілка споживчих товариств України, маючи намір підкреслити такий особливий статус майна СТ, у своїй постанові VI зборів Ради Укоопспілки XVII скликання від 03.04. 2003, із змінами і доповненнями, внесеними VII зборами Ради Укоопспілки XVII скликання від 22.03.2004, навіть вводить для нього такий спеціальний термін, як «громадське майно», зазначаючи, однак, при цьому, що громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України (далі — основні засоби) є власністю споживчих товариств, райспоживспілок, облспоживспілок, Кримспоживспілки і Укоопспілки (п. 1.3); володіння, користування і розпорядження основними засобами здійснюють вищі органи управління споживчих товариств і споживспілок або уповноважені ними органи згідно із законодавством України, нормативними актами Укоопспілки та статутами споживчих товариств і споживспілок (п. 1.4).
Оскільки таке двовладдя є досить невтішним фактором, перш за все, для самого нотаріуса, спробуємо зануритися у відносини споживчої кооперації і з’ясувати природу такого феномену, як майно споживчої кооперації, а потім визначимося з формою власності на нього.
Майно споживчих товариств формується з різних джерел, основними з яких є:
пайові внески членів СТ;
прибутки від підприємницької діяльності споживчих товариств і створених ними підприємств;
прибутки, одержані від розміщення його власних коштів в банках і цінних паперах,
прибутки, одержані з інших джерел, не заборонених законодавством України.
Пайові внески членів — це обов’язкова участь членів в утворенні майна споживчого товариства. Пайовий внесок до внесення його до пайового фонду є приватною власністю фізичної особи або юридичної особи. Якщо громадянин (юридична особа) стає членом споживчого товариства, то він передає свій внесок у повне розпорядження споживчого товариства і пай стає джерелом формування майна споживчого товариства.
Водночас пай не знеособлюється, а залишається закріпленим персонально за кожним членом. Якщо він вибуває зі споживчого товариства, то йому повертається пайовий внесок та дивіденди (виплати) на нього. Пайовий внесок та дивіденди на нього також повертаються спадкоємцю члена СТ.
Пайовий внесок може вноситися, а потім і повертатися сплатою грошей, майном, у тому числі майновим правами, земельною ділянкою.
Таким чином, виникає подільна частина майна СТ, сформована за рахунок сукупності пайових внесків членів СТ, власником якої на праві спільної часткової власності є кожен з членів СТ.
Решта названих вище джерел формування майна СТ пов’язані з діяльністю його самого як суб’єкта господарювання, а отже, доходи, одержані з таких джерел, не є подільним майном в тому розумінні, що вони в цілому належать самому товариству як юридичній особі і не розподіляються між його членами. Водночас майно СТ, одержане з таких джерел, також є об’єктом колективного привласнення, адже споживче товариство як суб’єкт господарської діяльності утворює новий суб’єкт власності — колектив членів СТ.
Отже, умовно майно СТ можна розділити на дві складові: спільну часткову (подільну) власність членів СТ у вигляді пайового фонду і «набуту» — спільну сумісну (неподільну) власність СТ. В цьому полягає перша відмінність цієї, назвемо її «кооперативної» , форми власності. І хоча пайовий фонд залишається важливою складовою майна, його частка в загальній сумі джерел формування майна помітно знижується, адже в процесі відтворення відбувається прирощування саме консолідованої або спільної сумісної власності. В цьому полягає друга принципова відмінність кооперативної власності від всіх інших форм.
Неподільна власність СТ — це частина майна СТ, яка не підлягає розподілу між його членами як у період діяльності СТ, так і під час його ліквідації. Неподільний фонд становить гарантію існування СТ і включає ліквідне майно: будівлі, споруди, обладнання, машини тощо. До неподільного фонду належить також майно, передане СТ при його створенні від інших суб’єктів власності, це, зокрема, вступні внески членів СТ. Джерелами неподільного фонду є доходи від різних видів діяльності і безоплатні надходження. Після ліквідації СТ неподільний фонд передається іншому СТ на підставі рішення загальних зборів членів СТ, яке ліквідується, що сприяє збереженню кооперативного майна для майбутніх поколінь.
Таким чином, можна дійти висновку, що спільна часткова власність членів СТ на майно СТ є, по суті, правом власності на пайовий фонд СТ, і жодним чином не впливає на здатність СТ володіти, використовувати, управляти та розпоряджатися майном СТ як юридичної особи.
Чинним ЦК України визначено такі основні форми власності: приватна, державна та комунальна. Власність споживчої кооперації — це приватна колективна власність.
Спочатку при створенні перших споживчих товариств майно створювали пайовики — члени СТ (приватні особи) шляхом внесення пайових внесків. У подальшому майно примножувалося на основі економічної участі пайовиків. СТ за рахунок своїх внесків (відрахувань) створили споживчі спілки. СТ — члени споживчих спілок. Тому власність СТ та їх спілок, а отже, і власність всієї системи споживчої кооперації за своєю соціально-економічною природою є приватною колективною власністю.
У споживчій кооперації розрізняють два види суб’єкта права власності СТ та споживчі спілки.
СТ та споживчі спідки як повноправні власники наділені законом та установчими документами всіма необхідними повноваженнями для здійснення соціально-економічної діяльності. Тому кожне споживче товариство і кожна споживча спілка виступають як самостійний суб’єкт права власності і як самостійний суб’єкт ринкової економіки.
СТ і їх спілкам як суб’єктам права власності належать об’єкти власності: будівлі, споруди, обладнання та устаткування, товари, гроші, цінні папери, інше майно виробничого і соціального призначення, результати інтелектуальної та творчої праці. СТ і їх спілки займаються торгівлею, громадським харчуванням, заготівлею, виробництвом товарів, наданням послуг. Тому магазини, їдальні, виробничі та інші господарські підприємства з їх устаткуванням та обладнанням, товарами та іншим майном є об’єктами власності СТ та споживчих спілок.
Слід підкреслити, що майно СТ та споживчих спілок накопичено багатьма поколіннями пайовиків споживчої кооперації. Таким чином, власність споживчої кооперації — це приватна колективна багатосуб’єктна власність.
Економічною основою діяльності СТ як суб’єкта права власності є його майно (об’єкт права власності). В примірному статуті СТ, затвердженого постановою XVIII (позачергового) з’їзду споживчої кооперації України від 19.12.2000, зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Ради Центральної спілки споживчих товариств України від 25.01.2006, від 24.01.2007, від 21.11.2007 , від 12.11.2008, від 03.12.2009, від 10.11.2010, зазначено, що: споживчому товариству належить на праві власності як юридичній особі майно, яке необхідне для здійснення статутних завдань (п. 44); споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління: загальні збори (збори уповноважених) членів споживчого товариства, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим статутом, законодавством України та нормативними актами Укоопспілки (п. 48).
ІІ. Наступним проблемним питанням, що стосується майна СТ, є з’ясування можливості або неможливості його відчуження (продажу) як такого.
Як власникові «громадського майна» СТ беззаперечно належить право розпорядження ним, у тому числі право його продажу або іншим способом відчуження. Разом з тим, СТ як власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, крім тих, що суперечать закону.
Положенням про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, яке є нормативним актом Укоопспілки, обов’язковим для виконання споживчими товариствами (п. 1.2), встановлено, що всі основні засоби споживчої кооперації України поділяються на неподільне і подільне громадське майно (п. 2.3).
І ось, саме залежно від того, має або не має відчужуване майно статус неподільного громадського майна СТ, вирішується питання про можливість його продажу або іншим способом відчуження.
За загальним правилом, встановленим п. 2.3.3 вказаного Положення, об’єкти основних засобів (будівлі, споруди), які зараховані до неподільного громадського майна споживчої кооперації, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статутного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансовий лізинг (крім організацій і підприємств системи Укоопспілки).
Таким чином, навіть надання певному об’єкту статусу неподільного громадського майна споживчої кооперації не виключає його із цивільного обороту, а лише обмежує у «позасистемному» відчуженні, тобто такому відчуженні, що здійснюється на користь третіх осіб, які не належать до організацій та підприємств Укоопспілки.
З огляду на таке необхідно визначитися, що ж являє собою неподільне громадське майно споживчої кооперації. Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Положення неподільне громадське майно — це сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які розподілу не підлягають і слугують як сьогоднішнім членам споживчих товариств, так і майбутнім поколінням. У разі ліквідації споживчого товариства, споживспілки неподільне громадське майно передається за рішенням ліквідаційної комісії споживспілці, до складу якої входить споживче товариство, споживспілка.
Відповідно до п. 46 Примірного статуту СТ встановлено, що майно споживчого товариства складається із неподільної і подільної частин: а) неподільне (громадське) майно споживчого товариства визначається розміром не меншим, ніж 25 відсотків загальної вартості основних засобів і становить його неподільний фонд. Конкретний розмір неподільного (громадського) майна та перелік об’єктів (основних засобів), що зараховуються до нього, затверджують загальні збори членів споживчого товариства за попереднім погодженням з правлінням спілки, до складу якої воно входить.
Майно СТ, що не має статусу об’єкта неподільного громадського майна споживчого товариства, є подільним громадським майном і являє собою сукупність необоротних активів (основних засобів) споживчого товариства, споживспілки, які в установленому законодавством України та нормативними актами Укоопспілки порядку можуть бути переведені в оборотні активи, шляхом їх продажу, а також внесені до статутних капіталів інших підприємств і організацій, передані в заставу, надані в оренду тощо (пп. «б» п. 46 Примірного статуту СТ).
Таким чином, для з’ясування питання можливості продажу майна СТ нотаріус повинен витребувати для ознайомлення Перелік об’єктів неподільного громадського майна, затверджений рішенням загальних зборів відповідного споживчого товариства.
У разі ж коли наданий СТ Перелік не містить майна, що продаватиметься, або його виключено з Переліку на підставі відповідного рішення загальних зборів членів СТ, то його відчуження стає потенційно можливим, але лише якщо:
СТ більше не може використовувати таке майно за призначенням;
у СТ відсутні фінансові ресурси для добудови, перепрофілювання, модернізації та реконструкції майна та/або якщо проведення цих заходів не принесе економічної вигоди;
власник майна змінив стратегію стосовно його використання (п. 5.2 розділу 5 Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, затвердженого постановою VI зборів Ради Укоопспілки XVII скликання від 03.04.2003, із змінами і доповненнями, внесеними VII зборами Ради Укоопспілки XVII скликання від 22.03.2004).
Такий суворий підхід до відбору відчужуваного майна обумовлений, очевидно, тим фактом, що відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов’язані з їх статутною діяльністю, чинним законодавством забороняється.
Перевірка наявності або відсутності вищевказаних умов покладається на правління відповідних споживспілок, яким підпорядковується СТ, майно якого відчужується, а саме:
Правління Кримспоживспілки, облспоживспілки стосовно майна споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, якщо вартість майна за стартовою ціною продажу менше двохсот тисяч гривень;
Правління Укоопспілки стосовно майна споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, якщо вартість майна за стартовою ціною продажу двісті тисяч гривень і більше;
Правління Укоопспілки стосовно майна Кримспоживспілки, облспоживспілки, інших членів Укоопспілки, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств, незалежно від вартості за стартовою ціною продажу.
Нотаріусу продавець повинен лише надати попередню згоду (постанову) однієї із вказаних споживспілок на подальший продаж СТ належного йому майна.
До речі, попередня згода (постанова) споживспілки на продаж підприємства (цілісного (єдиного) майнового комплексу) чинна протягом дев’яти місяців від дати прийняття цього рішення (п. 5.3.2 вказаного Положення).
ІІІ. Що стосується самої процедури відчуження, в цьому випадку продажу, нерухомого майна СТ, то вона також є непростою, проте цілком чітко визначена Положенням про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України, затвердженим постановою VI зборів Ради Укоопспілки XVII скликання від 03.04.2003, із змінами і доповненнями, внесеними VII зборами Ради Укоопспілки XVII скликання від 22.03.2004.
Отже, СТ, загальні збори учасників якого прийняли рішення про продаж об’єкта подільного громадського майна (основного засобу), використання якого в подальшій діяльності СТ є непотрібним і недоцільним, повинно звернутися до відповідної споживспілки, членом якої вона є, ієрархічний рівень якої залежить від стартової ціни продажу основного засобу, і отримати попередню згоду такої споживспілки на подальший продаж вказаного майна.
Разом з клопотанням щодо надання попередньої згоди (постанови) на продаж додаються документи, перелік яких встановлено для кожного виду майна окремо п. 5.4 вказаного Положення.
У клопотанні зазначаються цілі, на які будуть спрямовані кошти від продажу.
У разі виробничої необхідності правління споживспілки для розгляду питання про надання попередньої згоди (постанови) на продаж має право вимагати подання будь-яких документів та проводити будь-які перевірки їх достовірності.
У разі надання згоди майно СТ підлягає продажу з аукціону будь-яким юридичним чи фізичним особам.
Продаж майна з аукціону здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації України, затвердженим постановою ІІ зборів Ради Укоопспілки XVII скликання із змінами і доповненнями, внесеними IV зборами Ради Укоопспілки XVII скликання від 19.04.2001; VII зборами Ради Укоопспілки XVII скликання від 22.03.2004; ІІІ зборами Ради Укоопспілки ХІХ скликання від 25.01.2006; IV зборами Ради Укоопспілки ХІХ скликання від 24.01.2007; постановою Правління Укоопспілки від 27.11.2007 № 384.
Продажу з аукціону підлягають: будівлі (крім об’єктів нерухомості і квартир житлового фонду), споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, силові машини та устаткування, обладнання процесу виробництва та їх частини, лабораторне обладнання, вимірювальні та регулюючі прилади, цистерни та резервуари, транспортні засоби, об’єкти незавершеного будівництва, юридичні особи та/або частина корпоративного права споживчого товариства, споживспілки на частку в статутному фонді (капіталі) підприємства.
Інше майно за рішенням власника продається з аукціону або без проведення аукціону.
Стартова ціна аукціонного майна встановлюється комісією власника майна, яку призначає вищий орган управління споживчого товариства, споживспілки або уповноважений ним орган.
Комісію очолює голова правління споживчого товариства, споживспілки або інша уповноважена особа, заступник голови комісії — головний бухгалтер споживчого товариства, споживспілки. До складу комісії включаються: інженер-будівельник, інженер-механік, бухгалтер, економіст, інші фахівці, а також представник профспілкового комітету (за згодою).
Результати роботи комісії оформляються протоколом, який затверджується органом, що призначив комісію.
Стартова ціна аукціонного майна встановлюється не нижче його оціночної вартості, визначеної суб’єктом оціночної діяльності — суб’єктом господарювання, збільшеної на суму витрат з оцінки майна, комісійної винагороди організатору аукціону в сумі планових витрат на підготовку і проведення аукціону та податку на додану вартість або єдиного податку, якщо їх сплата передбачена законодавством України.
Стартова ціна аукціонного майна, яка визначена комісією СТ, споживспілки коригується власником аукціонного майна на індекс інфляції, оприлюднений Державним комітетом статистики України.
У разі, якщо ціна аукціонного майна встановлена комісією нижче балансової (залишкової) вартості, то затвердження ціни і передача майна для продажу організатору аукціону проводиться після отримання попередньої згоди (постанови) правління споживспілки згідно з порядком, визначеним пунктом 5.3 Положення про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України.
Після цього СТ, споживспілка, їх підприємство (об’єднання) укладає з організатором аукціону договір (угоду), яким доручає реалізацію аукціонних основних засобів організатору аукціону за визначену комісійну винагороду.
На підставі вказаної угоди, одержавши документи, необхідні для проведення аукціону, організатор аукціону визначає дату і час проведення аукціону. Термін підготовки до аукціону не повинен перевищувати двох місяців з дати приймання основних засобів організатором аукціону.
Організатор аукціону не пізніше як за 20 днів до дня проведення аукціону публічно оголошує про продаж аукціонних основних засобів через рекламні повідомлення в засобах масової інформації: на місцевому телебаченні, радіо, обов’язково в місцевій, що друкується на території адміністративно-територіального району, де розташований об’єкт продажу, пресі. Оголошення у пресі розміщуються у виданнях, які мають найбільший тираж, не менше трьох разів за час рекламної кампанії. Оголошення також розміщуються на об’єктах нерухомості, які виставлені на продаж.
В оголошенні зазначається: перелік аукціонних основних засобів, які виставляються на аукціон для продажу; їх коротка характеристика, стартові ціни лотів; крок аукціону по кожному лоту, кінцевий термін реєстрації для участі в аукціоні; дата, час і місце ознайомлення з аукціонними основними засобами та проведення аукціону; адреса, номери телефонів, час роботи аукціонної комісії, поточний рахунок організатора аукціону тощо.
Аукціонною комісією за три робочих дні до початку аукціону розглядається питання готовності до проведення аукціону, засідання аукціонної комісії оформляється протоколом, копія якого надається власнику аукціонних
основних засобів.
Порядок проведення аукціону визначено розділом 3 Положення про порядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій споживчої кооперації України. Зокрема, кожний лот виставляється на торги за наявності не менше двох зареєстрованих учасників аукціону. У разі якщо основні засоби не були продані з повторного аукціону та/або повторний аукціон не відбувся через відсутність двох і більше учасників, то за рішенням власника основних засобів їх продаж може бути здійснено учаснику повторного аукціону за стартовою ціною. Про прийняте рішення власник основних засобів протягом трьох днів повідомляє аукціонну комісію про продаж основних засобів учаснику повторного аукціону, або їх повернення власнику. Якщо протягом трьох хвилин після триразового оголошення стартової ціни лоту учасники аукціону не виявляють бажання придбати запропонований ліцитатором лот, то об’єкт продажу знімається з торгів, аукціон за цим лотом не проводиться. У разі коли протягом трьох хвилин після оголошення стартової ціни лоту тільки один із учасників аукціону виявив бажання придбати запропонований ліцитатором лот, такий лот вважається проданим бажаючому учаснику аукціону, а іншим учасникам аукціону, які не взяли участі в торгах, завдаток (аванс), сплачений ними за цим лотом, поверненню не підлягає.
За результатами проведення аукціону складається аукціонна відомість, яка підписується головою та членами аукціонної комісії і скріплюється печаткою організатора аукціону. Аукціонна відомість складається в день проведення аукціону.
Продаж майна оформляється договором купівлі-продажу, який укладається продавцем (власником майна) і покупцем (переможцем аукціону). Договір купівлі-продажу нерухомого майна, підприємства (цілісного (єдиного) майнового комплексу) підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Договір купівлі-продажу повинен бути укладений власником основних засобів з переможцем аукціону не пізніше 10 днів з дня складання аукціонної відомості.
Покупець набуває право власності на нерухоме майно, підприємство (цілісний (єдиний) майновий комплекс) з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочину. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору купівлі-продажу проводиться після оплати повної вартості нерухомого майна, підприємства (цілісного (єдиного) майнового комплексу) та підписання акта приймання-передачі.
Кошти від реалізації майна після сплати податків, якщо їх сплата передбачена законодавством України, спрямовуються на придбання нових, реконструкцію діючих, модернізацію, добудову, дообладнання, ремонт об’єктів основних засобів, довгострокові фінансові інвестиції, придбання товарів, сировини, матеріалів та забезпечення виконання статутних завдань споживчим товариством, споживспілкою.
Таким чином, з огляду на складну і послідовну процедуру відчуження майна СТ, для посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна СТ, нотаріус, окрім установчих документів продавця і покупця, повинен витребувати такі документи:
1) правовстановлюючий документ на відчужуване майно СТ;
2) витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (у разі продажу нерухомості);
3) перелік об’єктів (основних засобів), що зараховуються до неподільного майна СТ, затвердженого рішенням загальних зборів членів СТ, або рішення загальних зборів членів СТ про виключення відчужуваного майна з такого переліку, погодженого правлінням спілки, до складу якого воно входить;
4) рішення загальних зборів учасників СТ про продаж майна;
5) постанову відповідної споживспілки про надання попередньої згоди на продаж вказаного майна СТ;
6) звіт про незалежну експертну оцінку відчужуваного майна;
7) рішення загальних зборів учасників СТ про затвердження початкової вартості майна СТ;
8) докази на підтвердження вчасного та достатнього публічного оголошення про проведення аукціону з продажу майна СТ;
9) належним чином оформлену аукціонну відомість;
10) докази проведення повної оплати покупцем придбаного майна СТ.