09 Березня 2011

ЕКВІВАЛЕНТ ЦІНИ ДОГОВОРУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ: НЕТИПОВІ ПРАВИЛА ВИЗНАЧЕННЯ.

«…Мужик не дужето шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись…»
Ява VI «Герасим і Роман»
Карпенко­Карий І. К. «Сто тисяч»
Регулювання правового режиму іноземної валюти та розрахунків з її застосуванням не позбавлене істотних суперечностей та як наслідок — проблемних аспектів у сучасному законодавстві. Причому Україна в цьому плані навряд чи є винятком, оскільки більшість держав намагаються створити для національної валюти «привілейоване становище» і заборонити або обмежити використання іноземної валюти на своїй території. Це пов’язується з тим, що до грошових знаків певної країни не відноситься іноземна валюта, тобто грошові знаки іноземної держави не виконують в іншій країні функції загального засобу обороту і не мають за її законодавством платіжної сили .
Поглиблює таку ситуацію й те, що стан законодавства, яке забезпечує правовий режим застосування іноземної валюти, перебуває фактично на рівні 90-х років ХХ століття. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , за винятком незначних змін, діє практично в «первісній» редакції. Хоча з моменту прийняття ЦК та ГК України минуло вісім років. Втім рівень законодавчого регулювання правового режиму іноземної валюти фактично залишився незмінним. Це особливо викликає подив у період існування фінансово-економічної кризи .
Саме тому в судовій практиці та науково-практичній літературі склалися досить суперечливі позиції щодо різноманітних питань та проблем, пов’язаних з іноземною валютою як засобом платежу . Не є винятком і проблематика з «дотичними» питаннями, зокрема стосовно встановлення ціни договору як валютного застереження, тобто в грошовому еквіваленті іноземної валюти. У контексті застосування грошового еквівалента як способу визначення ціни на рівні доктрини висловлювалися думки, що, зокрема:
а) норми ЦК та ГК по-різному підходять до можливості не співпадіння валюти зобов’язання і валюти платежу за договором. Не існує правових підстав до обмеження можливості суб’єктів господарювання виражати грошові зобов’язання в іноземній валюті. При цьому валютою платежу в межах території України має бути гривня ;
б) ціна є істотною умовою господарського договору, щодо якої сторони зобов’язані досягти домовленості, тобто погодити ціну в національній валюті України. Використання ж іноземної валюти для вираження грошового зобов’язання між резидентами забороняється. Визначення грошового зобов’язання учасників господарських зобов’язань в іноземній валюті не означає, що відповідна умова договору чи увесь договір є нікчемними. Така умова договору суперечить ч. 2 ст. 198 ГК, що є підставою для визнання її недійсною судом на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК ;
в) законодавець не забороняє визначати грошовий еквівалент грошового зобов’язання в іноземній валюті, ураховуючи інфляційні процеси, але в будь-якому випадку сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом ;
г) у сфері чинності Господарського кодексу загальні правила статей 524 і 533 ЦК, що допускають можливість вираження зобов’язання в іноземній валюті та встановлюють механізм визначення суми зобов’язання у валюті України, не діють. Чинними тут є правила ч. 2 ст. 198 ГК . Правочини, що суперечать положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», повинні визнаватися недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК .
Відсутня єдність позицій і державних органів щодо валютного вираження ціни договору. Наприклад:
а) Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва зауважив, що сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов’язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов’язань ;
б) Державна інспекція з контролю за цінами констатує, що встановлення суб’єктом господарювання ціни договору в еквіваленті іноземної валюти суперечить вимогам чинного законодавства України ;
в) Міністерство економіки України вказує, що при визначенні ціни договору сторони можуть встановити її як еквівалент в іноземній валюті, в той же час використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України по зобов’язаннях допускається у випадках, порядку і на умовах, встановлених законодавством з цих питань .
Навпаки у судовій практиці відносно встановлення ціни договору в грошовому еквіваленті іноземної валюти можна «спостерігати» більш лояльний підхід Зокрема, це наглядно підтверджується такими прикладами судових рішень:
а) ВГСУ вказав, що при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення частини 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 «Поняття зобов’язання» ЦК України. Зазначена норма кореспондується з ч. 2 ст. 533 ЦК України. Отже, положеннями чинного законодавства сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов’язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов’язань. Чинним законодавством України передбачено, що, незалежно від фіксації грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті, виконання такого зобов’язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлено сторонами в договорі або не закріплено нормативно-правовими актами (ст. 533 ЦК України) ;
б) ВГСУ зазначив, що згідно з вимогами статей 189, 198 Господарського кодексу України визначено загальні правила: ціна в господарському договорі обов’язково має бути визначена у гривнях, грошові зобов’язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в гривні. Визначення сторонами господарського обороту грошових еквівалентів зобов’язань в іноземній валюті законодавству не суперечить, оскільки таке не є тотожним визначенню ціни в договорі, безпосередньому вираженню грошового зобов’язання, виконання зобов’язання шляхом здійснення розрахунку. При цьому сума зобов’язання при його виконанні визначається за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, що обумовлюється ст. 533 Цивільного кодексу України ;
в) ВГСУ констатував, що сторонам при визначенні грошового зобов’язання не забороняється використовувати як грошовий еквівалент іноземну валюту, при цьому порядок визначення сум, що підлягають сплаті у гривнях, сторони можуть визначити в договорі. Частиною 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни (плати, винагороди тощо), так і спосіб її визначення чи подальшої зміни .
Сутнісний аналіз наведених позицій дозволяє стверджувати, що незважаючи на досить «жорстке» регулювання, особливо в господарському законодавстві, стосовно визначення ціни договору в іноземній валюті превалює розуміння, за якого допускається встановлення в договорі (господарському договорі) валютного застереження. Певною мірою ліберальний підхід у судовій практиці може бути зумовлений «бажанням» мінімізувати суперечності, які наявні поміж ЦК України та ГК України щодо застосування валютного застереження.
Втім це не виключає потреби проаналізувати відповідні положення чинного законодавства. Причому вбачається за доцільне здійснити їх викладення в контексті цивілістичного та господарського регулювання.
І. ЦИВІЛІСТИЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
1. Правову основу встановлення валютного застереження складають статті 524, 533, 632 ЦК України. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто за загальним правилом валютою будь-якого зобов’язання є гривня. Однак сторони не позбавлені можливості встановити грошовий еквівалент в іноземній валюті. При цьому законодавець не пов’язує визначення грошового еквівалента з конкретним видом іноземної валюти.
2. Традиційним у доктрині є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов’язання. Валюта боргу — це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов’язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов’язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання .
Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни договору.
3. За своєю сутністю ціна договору — це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги і т.д.). Ціна відображає мінову вартість певного об’єкта. За способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається відповідно в національній або іноземній валюті.
За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і включатиме в себе валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об’єкта.
4. Згідно з ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. На перший погляд може скластися враження, що вказана норма забороняє існування валютного застереження у договорі.
Однак за умови закріплення валютного застереження як грошового еквівалента в іноземній валюті, воно і є тим випадком, який встановлено в договорі відповідно до положень ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 632 ЦК України
Таким чином, можна констатувати, що ЦК України надає сторонам договору можливість встановити валютне застереження у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни договору.
5. Без сумніву, важливим питанням є те чи можливо кваліфікувати як валютне застереження одночасне визначення валюти боргу і валюту платежу в іноземній валюті сторонами договору (наприклад, фізичними особами — резидентами України). Очевидно, що такого роду умова договору не може зумовити визнання недійсним як договору, що містить цю умову, так і окремої умови (частини правочину).
Оскільки можливість використання іноземної валюти як засобу платежу пов’язується з необхідністю дотримання вимог, встановлених публічних законодавством, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Системне тлумачення норм як Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», так і Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу дозволяє стверджувати, що необхідність отримання індивідуальної ліцензії пов’язується з використання валюти як засобу платежу.
Зокрема, це підтверджується тим, що: а) індивідуальних ліцензій потребують такі операції, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застава (підпункт «г» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»); б) дата видачі ліцензії має передувати даті здійснення валютної операції (п. 1.7 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу).
Отже, чинне законодавство не вимагає наявності у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Саме тому встановлення валюти боргу та платежу в іноземній валюті не може зумовити визнання цього договору недійсним. Разом з тим при виконанні такого договору в іноземній валюті можуть наступити публічно правові наслідки, наприклад притягнення до відповідальності на підставі ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІІ. ГОСПОДАРСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ
1. Правову основу встановлення валютного застереження складають статті 189 та 198 ГК України. Згідно з ч. 2 ст. 189 ГК ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
2. Тлумачення цих норм надає можливість висловити декілька тверджень, до того ж суперечливих, щодо:
ч. 2 ст. 189 — ціна в господарському договорі є істотною умовою, без якої він є неукладеним; в будь-якому разі ціна договору поміж українськими суб’єктами господарювання має виражатися в гривнях; у зовнішньоекономічних договорах допускається встановлення ціни в іноземній валюті; законодавець не обмежує можливість існування валютного застереження у господарському договорі , тому що «встановлення ціни в іноземній валюті» не є тотожним поняттю «грошовий еквівалент в іноземній валюті».
ч. 2 ст. 198 — валютою боргу і платежу грошових зобов’язань має бути тільки гривня ; вираження грошового зобов’язання в іноземній валюті можливе тільки в разі, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Залишається тільки здогадуватися, як розуміти словосполучення «право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті». Адже формально такого роду право є в кожного суб’єкта господарювання, тільки для його реалізації необхідно отримати як мінімум індивідуальну ліцензію Національного банку України.
3. Разом з тим співставлення вказаних вище міркувань може спричинити взаємовиключні висновки, особливо в контексті положень статей 524 та 533 ЦК України, зокрема:
по-перше, зважаючи на трактування норм ГК України як спеціальних повністю виключається застосування статей 524 та 533 ЦК України. Хоча за відсутності положень щодо зміни ціни в ГК України можна й за такого розуміння в господарському договорі передбачити ціну договору в гривнях (щоб запобігти такому правовому наслідку, як неукладеність договору) і встановити спосіб зміни ціни договору залежно від курсу іноземної валюти;
по-друге, повністю допустиме бачення, що статті 524 та 632 ЦК доповнюють положення ст. 189 ГК, і це, як наслідок, дозволяє встановлення валютного застереження в господарському договорі.