АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА щодо забезпечення прав і законних інтересів нотаріуса при проведенні обшуку
СЕРГІЙ ГРИНЕНКО,
кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Олексій ЗАЙЦЕВ,
кандидат юридичних наук, директор Центру аналітичних досліджень з питань права та безпеки «ЮКОН», м. Харків
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ НОТАРІУСА ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ
Сергей ГРИНЕНКО, Алексей ЗАЙЦЕВ
ОБЕСПЕЧЕНИЕ ПРАВ И ЗАКОННЫХ ИНТЕРЕСОВ НОТАРИУСА ПРИ ПРОВЕДЕНИИ ОБЫСКА
Висвітлено правові підстави й порядок проведення обшуку у нотаріуса. Розглянуто специфічні риси обшуку, його відмінність від інших слідчих дій. Проаналізовано правовий режим проведення цієї слідчої дії у державного і приватного нотаріусів. Звернено увагу на можливі порушення при проведенні обшуку і надано рекомендації щодо їх попередження чи відновлення порушених прав.
Ключові слова: обшук, житло, інше володіння особи, нотаріус.
Освещены правовые основания и порядок проведения обыска у нотариуса. Рассмотрены специфические черты обыска, его отличие от других следственных действий. Проанализирован правовой режим проведения этого следственного действия у государственного и частного нотариусов. Обращено внимание на возможные нарушения при проведении обыска и даны рекомендации относительно их предупреждения или восстановления нарушенных прав.
Ключевые слова: обыск, жилье, иное владение лица, нотариус.
Будучи безпосередньо пов’язаною з посвідченням різного роду правочинів, нотаріальна практика є специфічною сферою діяльності, в якій імовірність потрапити до сфери кримінального судочинства є дуже високою навіть за умови законослухняності її основного суб’єкта — нотаріуса. Кримінальний процес у силу свого призначення наділений значним арсеналом примусових заходів, застосування яких з урахуванням великої суспільної небезпеки злочинів можливе не лише стосовно правопорушників, а й щодо інших осіб. Проведення практично будь-якої слідчої дії може бути пов’язане з процесуальним примусом. Однак з їх числа можна виокремити ті, яким властивий найбільш високий ступінь застосовуваного примусу. Однією з них є обшук. Разом із оглядом, виїмкою, накладенням арешту на майно обшук є слідчою дією, у ході якої вилучаються, тобто вибувають з володіння особи, певні речі — предмети і документи. Будучи пов’язаним з вторгненням у сферу особистого життя, звичного, нормального режиму роботи установ і підприємств, він як правило проводиться на фоні підвищеної емоційної напруги та конфліктності порівняно навіть зі згаданими слідчими діями. Зважаючи на те, що незаконне проведення обшуку внаслідок вилучення певних документів може вкрай негативно позначитись на професійній діяльності нотаріуса і, навіть, повністю паралізувати її, вважаємо за доцільне висвітлити у цій статті підстави і порядок проведення обшуку на робочому місті нотаріуса. Знання у цій сфері дозволять попередити можливі порушення прав і законних інтересів нотаріусів, а також вчасно й належним чином зреагувати на їх вчинення.
Обшук — це слідча дія, суть якої полягає в примусовому обслідуванні приміщень, ділянок місцевості, інших об’єктів та окремих громадян, із метою виявлення та вилучення знарядь злочину, речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в справі. Обшук може бути також проведений для виявлення злочинців, що переховуються, а також трупів і тварин [1, c. 310].
Провадження обшуку переслідує наступні цілі:
1. Виявлення й вилучення предметів, що мають доказове значення (знарядь злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом або на які є сліди злочину; документів, що вказують на важливі для справи обставини, а також трупів або їхніх частин);
2. Виявлення розшукуваних осіб і матеріалів, що полегшують їхній розшук (фотографій, листів, щоденників);
3. Відшукання майна, на яке необхідно накласти арешт із метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації;
4. Вилучення предметів і документів, вилучених із цивільного обороту, незалежно від їхньої приналежності й відношення до розслідуваної справи (незареєстрованна зброя та боєприпаси до неї, вибухові й радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути, наркотики, порнографічні видання тощо).
Від інших слідчих дій обшук відрізняється передусім своїм пошуковим характером. Наприклад, виїмка, яка теж спрямована на вилучення предметів і документів, проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці. Фактичною ж основою обшуку є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
Пошуковий характер обшуку полягає в тому, що насамперед ця слідча дія спрямована на відшукання матеріалізованої інформації, яка стосується події злочину та має значення для повного, всебічного та об’єктивного розслідування справи. У криміналістичній літературі особливість характеру пошукових дій під час проведення обшуку як правило пов’язується з тим, що слідчий не володіє вичерпною інформацією про об’єкт пошуку та його точне місцезнаходження, тобто слідчий, призначаючи проведення обшуку не завжди може визначити, який саме предмет або річ необхідно відшукати, і де, або у кого знаходиться необхідна річ або предмет. Об’єкти пошуку, як правило, конкретно слідчому невідомі, він має про них уяву в загальних рисах (наприклад, про знаряддя здійснення злочину, цінності тощо), але місцезнаходження їх приблизно відоме [1, c. 310]. Слід однак зазначити, що обшук може проводитись у ситуації більшої інформаційної визначеності, коли слідчому точно відомо, який саме предмет (документ) необхідно знайти, але точне місце йому невідоме. Тому проведення самостійних пошукових дій у випадку відмови видати об’єкт при проведенні виїмки є не примусовою виїмкою, як інколи вважають слідчі та співробітники органів дізнання, а обшуком. Це зумовлює необхідність у подібній ситуації виносити відповідну постанову у встановленому законом порядку. Подібні дії є порушенням чинного законодавства і можуть бути оскаржені прокурору або в судовому порядку.
Проведення обшуку заходів поєднане з певним обмеженням прав громадян на особисту недоторканість, недоторканість житла тощо, тому для його проведення потрібне дотримання встановлених законом гарантій. Відповідно до статті 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише в невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду й обшуку.
Слід зазначити, що згадана стаття Конституції України, а також норма, передбачена статтею 141 КПК України хоча й відтворюють у цілому вимоги Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) певною мірою відрізняються від правила, закріпленого в ст. 8 цієї конвенції: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб». В. Т. Маляренко справедливо звертає увагу на те, що конвенція передбачає значно ширші можливості для обмеження права на недоторканість житла, ніж чинне законодавство, яке додатково закріплює об’єкт захисту «інше володіння особи», не визначений у міжнародних нормативних актах [2, c. 137].
Поняття «житло» в законодавстві України визначається неоднозначно. По-перше, по-різному воно розглядається в житловому й цивільному законодавстві. Стаття 379 ЦК України закріплює поняття житла фізичної особи як жилий дім, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. На думку авторів коментаря, за ЦК України житло є об’єднувальним поняттям, яке включає житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, які розраховані на тривалий строк служби і призначені для проживання. Не можуть вважатися житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, збірно-розбірні, пересувні, контейнерні й інші подібні підсобні споруди, а також приміщення, призначені для тимчасового перебування особи (наприклад, готель). У житловому ж законодавстві під житлом розуміються не лише житлові (у т. ч. багатоквартирні) дома й дачі, призначені для постійного проживання, а й окремі квартири й інші ізольовані приміщення (наприклад, окремі ізольовані кімнати у квартирах) гуртожитки, дома-інтернати, спеціальні дома для громадян похилого віку та інвалідів тощо, які зареєстровані у державних органах у такій якості [3, c. 588].
Пленум Верховного Суду України в п. 30 Постанови № 12 від 25 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» визнає житлом приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). Суди при застосуванні статей КК України, у яких спосіб вчинення злочину пов’язаний із проникненням у житло (ст. ст. 162, 185, 186, 187) визнають за житло туристичні палатки, лікарняні і санаторні палати, кімнати відпочинку тощо, тобто всі приміщення, у яких проживає людина як постійно, так і тимчасово, що не співпадає з нормами ні цивільного, ні житлового права [2, c. 138–139].
Цікавою є практика Європейського суду з прав людини з цього питання. «Житло» тлумачиться ним як: місце, де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, у тому числі облаштоване особою помешкання, навіть якщо таке облаштування було здійснене з порушенням національного законодавства (справа Берклі проти Сполученого Королівства); приміщення за наявності права власності, де особа мала намір проживати (справа Гіллоу проти Сполученого Королівства); власність, яку особа щороку займає протягом значного проміжку часу (справа Ментес проти Туреччини); деякі приміщення, інша нерухомість, пов’язані з професійною діяльністю особи, зокрема, офіси адвокатів, комерційні службові приміщення (справа Німітц проти Німеччини) [2, c. 138–139].
Нормативно невизначеним залишається термін «інше володіння особи». У наукових джерелах під ним пропонується розуміти будь яке приміщення, яке належить особі на законних підставах, — споруди господарчого призначення, службові або складські приміщення, гаражі тощо [4, c. 159.]; або а) будь-яке інше нежитлове приміщення, що не пристосоване для проживання людей, а використовується в побутових цілях (клуні, погреби, гаражі, комори тощо);
б) ділянки місцевості, які належать особі на праві власності або на праві іншого титульного володіння; в) будь-які належні їй предмети (сумка, рюкзак, корзина тощо); г) транспортні засоби [5, c. 140]. В. Т. Маляренко, відштовхуючись від закріпленого у ЦК України змісту права власності (ст. 317) та права володіння (ст. 395), пропонує розуміти під «іншим володінням особи»: 1) всі приміщення, крім житла, які належать особі; усі речі, які належать особі і знаходяться в житлі чи поза житлом. Під іншим володінням особи, на його думку, слід розглядати і землю, і воду, і ліс та інші насадження, худобу, птицю, транспортні засоби та будь-яке інше майно, яке належить особі [2, c. 140].
Враховуючи недостатню визначеність указаних понять і велику кількість питань, які виникають у слідчо-судовій практиці, Пленум Верховного Суду України дав їх тлумачення у п. 11 постанови № 2 від 28 березня 2008 року. Відповідно до неї під житлом у значенні, що використовується у статтях 177, 178 КПК, пункті 7 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо);
3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).
Згідно з вимогами статті 17 Закону України № 3477-ІV від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у пункті 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.
Як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо [6].
За загальним правилом юридичною підставою обшуку є вмотивована постанова слідчого санкціонована прокурором чи його заступником (ч. 3 ст. 177 КПК України). Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ч. 5 ст. 177 КПК України). Аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що обшук у приватного нотаріуса повною мірою підпадає під правовий режим проведення цієї слідчої дії у житлі чи іншому володінні особи, тому єдиною правовою підставою для нього буде вмотивована постанова судді. Виняток складають лише окремі випадки, прямо передбачені КПК України. У випадку проведення обшуку у державного нотаріуса достатньо постанови слідчого, санкціонованої прокурором.
Порядок отримання постанови судді про проведення обшуку такий. У разі необхідності провести обшук слідчий за погодженням із прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Подання слідчого розглядається судом лише по порушеній кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, після внесення до суду такого подання, погодженого з прокурором, у порядку, передбаченому статтями 177, 178, 187, 1871, 190 КПК України. У поданні про проведення обшуку (а також огляду чи виїмки) має бути зазначено адресу житла чи іншого володіння особи, де планується провести ці дії, дані про те, що знаряддя злочину, речі чи цінності здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети та документи, сліди злочину та інші речові докази, які можуть мати значення для справи, знаходяться в цьому житлі чи іншому володінні особи.
Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а в разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. У постанові про проведення обшуку повинно бути зазначено назву й склад суду, який розглянув подання; дані про особу, яка внесла подання; відомості про особу, у житлі чи іншому володінні якої необхідно провести обшук; точну адресу житла чи іншого володіння, якщо це автомобіль, то необхідно вказати марку автомобіля та державний реєстраційний номер; а також дані, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність проведення обшуку в житлі чи іншому володінні конкретної особи. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб із дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.
Достатність підстав є оціночною категорією й у кожному конкретному випадку визначається за внутрішнім переконанням слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, прокурора та судді на основі будь-яких фактичних даних, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, а також в інших передбачених КПК джерелах фактичних даних, що свідчать про знаходження в якому-небудь місці або в якої-небудь особи предметів або документів, які мають значення для розслідуваної справи. Вихідними джерелами таких фактичних даних можуть служити також і матеріали оперативно-розшукової діяльності.
Характеризуючи примусовість розглядуваної слідчої дії слід зазначити, що відповідно до статті 179 КПК України посадові особи і громадяни не мають права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку та виїмки. Однак на відміну від виїмки при проведенні обшуку елемент примусу полягає ще й у тому, що обстеження приміщень або інших об’єктів може бути здійснене без згоди особи, у розпорядженні якої ці об’єкти перебувають. Крім того, під час проведення обшуку слідчий має право розкривати зачинені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відчинити. Він також має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись одне з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки (ч. 2 та 3 ст. 183 КПК України).
Обшук має схожість із такою слідчою дією, як слідчий огляд, але на відміну від нього обшуку притаманні певні особливості: більша конкретність стосовно об’єкту пошуку; належність об’єктів пошуку певним особам; примусовий характер обстеження. Відповідно до ч. 5 та 6 ст. 190 КПК України у невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само в разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується. Інколи трапляються випадки, коли, посилаючись на ці положення органи дізнання проводять обстеження приміщення і вилучення предметів і документів, оформлюючи ці дії протоколом огляду, порушуючи до цього й положення ч. 7 зазначеної статті, але в дійсності проводиться повноцінний обшук. Такі дії є незаконними і можуть бути оскаржені прокурору або в суд.
Крім загального (ординарного) порядку проведення обшуку можна виокремити екстраординарний, пов’язаний із тим, що за обставин, які зумовлюють невідкладність цієї слідчої дії, вона може бути проведена без відповідного попереднього погодження з прокурором та постанови судді. Так, згідно з ч. 4 та 6 ст. 177 КПК України у невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи (у нашому випадку — обшук у державного нотаріуса), може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. А в разі необхідності провести слідчу дію в житлі чи іншому володінні особи (обшук у приватного нотаріуса) у невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
Закон передбачає також випадки, коли проведення обшуку є можливим без постанови слідчого — особистий обшук у разі затримання або взяття особи під варту, або коли особистий обшук є частиною обшуку в приміщенні (ч. 2 ст. 184 КПК України):
1) при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий має при собі зброю або інші предмети, які становлять загрозу для оточуючих, чи намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину;
2) при затриманні підозрюваного;
3) при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;
4) за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка знаходиться в приміщенні, де проводиться обшук чи примусова виїмка, приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановлення істини в справі.
Слід пам’ятати, що особи, які беруть участь у виконанні цих слідчих дій, повинні бути однієї статі з особою, яку обшукують.
Порядок проведення обшуку й послідовність дій регламентовані статтею 183 КПК України. Відповідно до неї перед обшуком слідчий пред’являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також указати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук у примусовому порядку.
Необхідно зазначити, що відповідно до рекомендацій криміналістики стосовно тактики проведення цієї слідчої дії видача шуканих предметів не означає завершення обшуку. Як правило, слідчі після видачі відповідних об’єктів продовжують пошукові дії.
Обшук провадиться в присутності двох понятих і, за загальним правилом, особи, яка займає дане приміщення. Під час обшуку за можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а в разі необхідності — також і потерпілого. Водночас за КПК України відсутність особи, яка займає приміщення, не виключає можливості проведення обшуку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку пред’являється представникові житлово експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів, і обшук проводиться в їх присутності (ч.1 ст. 181 та ч.1 ст. 183 КПК України).
Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають юридичні особи: підприємства, установи і організації, — провадяться в присутності їх представників. У необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.
На початку слідчої дії після пред’явлення постанови обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз’яснено їхнє право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.
Відповідно до ст. 5 та 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку зі вчиненням нотаріальних дій. Згідно з ч. 6
ст. 8 указаного закону обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. На жаль, КПК не передбачає особливого порядку провадження обшуку і виїмки документів, які містять нотаріальну таємницю, за аналогією з ч. 2
ст. 179 КПК України. Зважаючи на це, на початку слідчої дії доцільно заявити клопотання на підставі ст. 121 КПК України й попередити осіб, які присутні при провадженні обшуку, про обов’язок не розголошувати даних досудового слідства. Слід зазначити, що ні чинне законодавство про адміністативні правопорушення, ні Кримінальний кодекс України не передбачають відповідальності вказаних осіб за розголошення нотаріальної таємниці. Вони можуть нести лише відповідальність за розголошення даних досудового слідства за статтею 387 КК України. Однак таке клопотання нотаріуса, відображене в протоколі, буде вагомим аргументом на користь нотаріуса в випадку можливого подання до суду позову щодо нього з приводу розголошення таємниці нотаріальної дії.
Перебіг і результати обшуку фіксуються в протоколі, який складається слідчим у двох примірниках із додержанням правил статті 85 КПК України. У протоколі мають бути відображені:
– підстави для обшуку;
– адреса приміщення або де знаходиться місце, у якому було проведено обшук;
– дані про особу, в якої проведено обшук;
– дії слідчого (оголошення обшукуваній особі постанови про обшук; пропозиція добровільно видати слідству предмети, документи, які підлягають вилученню; отримання відповіді обшукуваної особи про згоду або відмову в видачі предмета, відомості про роз’яснення слідчим прав осіб, які беруть участь у слідчій дії (понятих, спеціалістів та ін.);
– результати обшуку. Стосовно кожного з предметів (документів), які підлягають вилученню, обов’язково вказується, де і за яких обставин він був знайдений, його індивідуальні ознаки (повна назва, кількість, міра, вага, матеріал, з якого виготовлений, та індивідуальні ознаки, наприклад наявність номерів та ін.). При вилученні значної кількості предметів, документів та цінностей слідчий вправі скласти відповідний опис вилученого, який додається до протоколу. Кількість примірників (копій) опису повинна відповідати кількості складених примірників відповідних протоколів. У разі застосування фотозйомки кожний з вилучених предметів може бути сфотографований. Про це зазначається в протоколі, до якого додаються відповідні фототаблиці; всі заяви й зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого.
Якщо обшук провадиться у невідкладних випадках без санкції прокурора або без відповідної постанови судді, у протоколі повинні бути зазначені причини, що обумовили проведення обшуку без такої постанови судді або санкції прокурора.
Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, в якої проводився обшук або виїмка, та особи, які були присутні під час обшуку й про яких указано у протоколі (поняті, спеціалісти, оперативні працівники правоохоронних органів тощо). Один примірник протоколу залишається особі, у якої проводився обшук, представникові підприємства, установи або організації, а при її відсутності — повнолітньому членові її сім’ї або представникові житлово експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів. У разі проведення обшуку у невідкладних випадках без санкції прокурора або без відповідної постанови судді протокол складається у трьох примірниках. Один із них згідно з ч. 6 ст. 177 КПК України протягом доби надсилається прокурору.
За наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.
Список використаних джерел
1. Криміналістика: Підручник. / За ред. П. Д. Біленчука. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Атіка, 2001.
2. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Теорія, історія і практика. — К.: Ін Юре, 2004.
3. Гражданский кодекс Украины: Комментарий. — Т.1. — 2 е изд. — Х.: Одиссей, 2004.
4. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В. Я. Тацій (голов. ред.), Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків: Право; Київ: Видавничий дім «Ін Юре», 2003.
5. Вапнярчук В. В. Зразки кримінально-процесуальних документів: досудове провадження / За наук. ред. проф. Ю. М. Грошевого. — Вид. 2 е доп. і переробл. — X.: Вапнярчук Н. М., 2007.
6. Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 28 березня 2008 року.
ПАМ’ЯТКА НОТАРІУСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ
1. Обшук — це слідча дія, суть якої полягає в примусовому обслідуванні приміщень, ділянок місцевості, інших об’єктів та окремих громадян, з метою виявлення та вилучення знарядь злочину, речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в справі. Обшук може бути також проведений для виявлення злочинців, що переховуються, а також трупів і тварин.
2. Фактичною основою обшуку є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
3. Відповідно до статті 30 Конституції України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише в невідкладних випадках, пов’язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, установлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
4. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008 року № 2 під житлом у значенні, що використовується у статтях 177, 178 КПК, пункті 7 частини першої статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо);
3) будь-яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).
5. За загальним правилом підставою обшуку є вмотивована постанова слідчого санкціонована прокурором чи його заступником (ч. 3 ст. 177 КПК України).
6. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ч. 5 ст. 177 КПК України).
7. Згідно з ч.4 та 6 ст. 177 КПК України у невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи (у нашому випадку — обшук у державного нотаріуса), може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. А при необхідності провести слідчу дію у житлі чи іншому володінні особи (обшук у приватного нотаріуса) у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
8. Відповідно до статті 179 КПК України посадові особи і громадяни не мають права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки. Однак, на відміну від виїмки, при проведенні обшуку елемент примусу полягає ще й у тому, що обстеження приміщень або інших об’єктів може бути здійснене без згоди особи, у розпорядженні якого ці об’єкти перебувають. Крім того, під час проведення обшуку слідчий має право розкривати зачинені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відчинити. Він також має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки (ч. 2 та 3 ст. 183 КПК України).
